Наша Піщанка

    В історичних джерелах Піщанка вперше згадується в 1734 році під назвою "Піщана". Через 50 років село стало називатись Піщанкою. Назва „Піщанка" як стверджують дослідники, походить від слова „пищати", а не „пісок", так як грунт тут переважно чорноземний. Наприкінці 18 століття Піщанка була передана в державну казну, в половині XIX ст. передана в довготермінову оренду генералу Сергію Вязмітінову, згодом знову належала казні. З 1820 року в Піщанці по середам відбувались ярмарки. Коли євреям заборонили жити в сільській місцевості, вони швидко заселилися тут, і містечко стало торговим центром із значною кількістю населення.

    Перша дерев'яна церква в Піщанці була побудована в 1747 році на пожертву прихожан, в 1855 році її розібрали. Другий храм побудували і освятили в 1853 році в честь Успіня Пресвятої Богородиці.

   Цей населений пункт колись був власністю Конецпольських, пізніше Любомирських. Наприкінці 18 століття Піщанка була передана в державну казну, в половині XIX ст. передана в довготермінову оренду генералу С. Вязмітінову, згодом знову належала казні. З воз'єднанням правобережної України з Росією Піщанка увійшла до Ямпільського повіту Подільської губернії.

    В 50-х роках 19 століття Піщанка стає волосним центром. З 1897 року діяла школа грамоти для дівчаток, також було училище. Зростає матеріальний і культурний рівень життя населення.

   У 1923 році було утворено Піщанський район Тульчинського округу.

  У період колективізації у селищі було організовано чотири колгоспи, котрі у серпні 1950 року об'єднанні в колгосп ім. Хрущова, а з 1958 року його перейменували в ім. Щорса.

   У 1962 році район було приєднано до Крижополя, з 22 грудня 1966 року знову відновлено.

  З 2006 року та по даний час Піщанським селищним головою є Гройсман Петро Григорович.

    На території Піщанської селищної ради діють 2 дошкільних заклади, в яких здійснено ремонти і переобладнано опалення,  та школа-інтернат.